Новостворене нерухоме майно та самочинне будівництво, його поділ між подружжям


Об’єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

28 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя.

Суди встановили, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з вересня 1985 року до червня 2015 року. Під час шлюбу відповідачу рішенням міської ради виділено земельну ділянку під індивідуальне будівництво та видано акт на право приватної власності на землю.

В липні 2007 року Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю надала відповідачу дозвіл на виконання будівельних робіт із будівництва індивідуального житлового будинку, дата закінчення будівництва – липень 2010 року. З технічного паспорта на спірний житловий будинок встановлено, що будівництво будинку з мансардою, банею та господарськими спорудами закінчено в грудні 2009 року.

Також встановлено, що незавершений будівництвом житловий будинок збудований сторонами під час шлюбу та за спільні кошти і внаслідок спільної праці, позивач проживала в ньому з моменту зведення в 2009 році до весни 2014 року.

Позивач надала докази на підтвердження того, що вона брала участь у будівництві та облаштуванні будинку, зокрема, наявні квитанції на її ім’я про придбання будівельних матеріалів. Рішенням міськрайонного суду в задоволенні позову відмовлено, оскільки будинок побудовано відповідачем самостійно для дочки на її кошти, а позивач не довела, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Також суд послався на те, що будинок не зданий в експлуатацію, право власності на нього не зареєстровано. Рішенням апеляційного суду рішення міськрайонного суду скасовано та ухвалено нове про задоволення позову. Визнано незавершене будівництво житлового будинку разом із господарськими спорудами об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

Касаційний цивільний суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке. За змістом частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), прийняття його до експлуатації та державної реєстрації права власності на нього. Системне тлумачення категорій «об’єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статей 350 та 351 ЦК України ) та «об’єкт незавершеного будівництва» (стаття 331 ЦК України) дає підстави для висновку, що об’єкт незавершеного будівництва є нерухомою річчю особливого роду, фізичне створення якої розпочате, але не завершене, що допускає встановлення щодо неї суб’єктивних майнових, а також зобов’язальних прав у випадках та порядку, визначених цивільним законодавством.

Новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком за своїм юридичним статусом, об’єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки, тому такий об’єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім’ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об’єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Наведене дає підстави для висновку, що об’єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, за визначених законом умов може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому суд може визнати право на частину об’єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін. 

Отже, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання спірного майна, об’єкта незавершеного будівництва, об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Постановою Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 27 лютого 2017 року залишено без змін.

Джерело: Постанова ВС від 28.10.2019р. №308/2695/16-ц

Відповідний правовий висновок був викладений також у постановах Верховного Суду України:

  • від 15 травня 2013 року у справі №6-37цс13
  • від 18 листопада 2015 року у справі №6-388цс15
  • від 16 грудня 2015 року у справі №6-2710цс15
  • від 07 вересня 2016 року у справі №6-47цс16
Аналогічні позиціЇ у постановах Верховного Суду:
  • від 03 грудня 2018 року у справі №525/511/16-ц
  • від 20 лютого 2020 року у справі №496/6067/15-ц


Самочинна прибудова, яка здійснена подружжям під час шлюбу, не може бути об’єктом права їх спільної сумісної власності та не підлягає поділу між ними.

24 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА 1 до ОСОБА 2 про поділ майна подружжя.

Суди встановили, що з 1997 року сторони у справі перебували у фактичних шлюбних відносинах, а з червня 2006 до грудня 2012 року – у зареєстрованому шлюбі.

На підставі договору дарування із серпня 1970 року відповідачу на праві власності належить 40/100 частин житлового будинку. Згодом подружжя здійснило до вказаного будинку прибудову.

Рішенням районного суду, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що прибудова до належного відповідачу житлового будинку є самочинною, а тому не є об’єктом права власності, при цьому позивач не довів на підставі належних та допустимих доказів джерело і час придбання спірного майна, його вартість та наявність на час розірвання шлюбу та розгляду справи.

З таким висновком судів попередніх інстанцій Верховний Суд погодився з огляду на таке.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 – 72 СК України та статтею 372 ЦК України. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).

Відповідно до статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно з частиною першою статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно в разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

За час шлюбу сторони у справі здійснили прибудову до житлового будинку, яка є самочинним будівництвом, тому не може бути об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Постановою Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2017 року залишено без змін.

Джерело: Постанова ВС від 24.07.2019р. №646/12964/14-ц

Аналогічна позиція сформульована у постанові Верховного Суду від 15.04.2020р. №307/3957/14-ц.